31 квітня 2013 року відбулася чергова відкрита лекція Міністра охорони здоров’я Раїси Богатирьової, присвячена питанням трансплантології, її сучасному, майбутньому, правовим та етичним аспектам.

mm_BogatyrovaМіністр охорони здоров’я України, член-кореспондент НАМН України, доктор медичних наук, Заслужений лікар України, професор, віце-президент Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я від Європейського регіону Раїса Богатирьова прочитала on-line лекцію у приміщенні Харківського національного медичного університету. На відеозв’язку з Міністром перебували cтуденти, інтерни, професорсько-викладацький склад медичних та фармацевтичного навчальних закладів, закладів післядипломної освіти IV рівня акредитації України, представники практичної медицини.

«Жоден з розділів медичної науки не викликає стільки суперечок, протиріч, етичних, релігійних дискусій як трансплантологія, – зазначила Міністр охорони здоров’я. – Трансплантацію сьогодні розглядаємо як комплекс багатьох питань. В першу чергу, це питання медико-біологічного характеру, які вирішуть, як виявити біологічну несумісність, як її подолати, як удосконалювати техніку тощо. З іншого боку, це питання правові (зокрема охорона захисту прав пацієнта як реципієнта та пацієнта як донора) та морально-етичні».

Щороку в світі виконується 40-50 тисяч операцій з трансплантації органів та тканин. За прогнозами фахівців, до 2020 року понад 60% оперативних втручань, що виконуються при лікуванні різноманітних патологічних станів та захворювань, будуть пов’язані з трансплантацією.

«За період з 1996 по 2012 рік в Україні здійснено 1354 операцій з пересадки нирки, 130 – з пересадки печінки, 8 – з пересадки серця, – сказала Раїса Богатирьова. – Їх проведення регламентується прийнятим у 1999 році Законом Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині. Цей закон, зокрема, визначає права донора та права реципієнта. Так, донор має право надати гомотрансплантант (один із парних органів), або частину органа, або частину іншого анатомічного матеріалу реципієнту, коли вони перебувають у шлюбі або є близькими родичами. Має право відмовитися від донорства, підлягати обов’язковому державному страхуванню, зокрема, на випадок смерті при виконанні донорських функцій, отримати відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров’я в результаті донорства тощо. Реципієнт має право на застосування методів лікування за наявності медичних показань та інформованої згоди, за умови, що усунення небезпеки для життя або відновлення здоров’я іншими методами неможливе (пацієнт віком до 15 років чи особа, визнана недієздатною судом – за згодою батьків чи інших законних представників). Відмовитися від застосування трансплантації.

Слід пам’ятати, що у невідкладних випадках, з якими дуже часто зустрічається на практиці медик, коли є реальна загроза життю реципієнта, його згода чи його представників для застосування трансплантації не потрібна».

На заваді розвитку трансплантології в Україні в останнє десятиріччя стала так звана презумпція незгоди як основа чинного законодавства.

«Якщо до дати прийняття закону в Україні переважало посмертне донорство, то пізніше почала переважати кількість трансплантацій від живого родинного донора. Загалом сьогодні в нашій країні кількість органних трансплантацій не перевищує 120 на рік. Для прикладу, в Білорусі в 2012 році лише печінку пересадили 110 пацієнтам. В США щорічно виконується понад 24 тисячі органних трансплантацій, 70% – пересадки від посмертних донорів. Водночас, щороку в Україні пересадки нирки потребують більше 2 тисяч хворих.

Презумпція незгоди різко зменшила пересадку органів від посмертних донорів. Дефіцит органів, призначених для пересадки, насамперед зумовлений відмовою родичів. Україна посідає останнє місце в Європі за показниками посмертного донорства».

Внаслідок фактично відсутності системи трансплантаційної допомоги громадяни України вимушені проходити лікування за кордоном, державний бюджет може профінансувати невелику кількість таких оперативних втручань.

«Так, протягом 2011-2012 років бюджетом було виділено на ці потреби близько 1 млн. доларів США, а це фінансування 9 трансплантацій, – відзначила Раїса Богатирьова. – В Україні трансплантація печінки коштує 450 тис.грн., аналогічна операція в Білорусі – 100 тис.дол.США».

Трансплантація викликає чимало дискусій. Була підготовлена нова редакція Закону, відбулися громадські обговорення, зокрема, як убезпечити від зловживань і реципієнта, і донора.

«Ми провели тривалу роботу, зустрічалися з представниками громадських організацій, медиками, представникасми всіх релігійних конфесій. І досягли порозуміння, – підкреслила Раїса Богатирьова. – Так, православна церква зазначила (цитую), що «органи людини не можуть розглядатися як об’єкт купівлі-продажу, пересадка органів від живого донора може грунтуватися тільки на доборовільній самопожертві, заради порятунку життя іншої людини. В цьому випадку згода на трансплантацію стає проявом любові і співчуття. Посмертне донорство може стати проявом любові, що тягнеться по ту сторону смерті. Такого роду дарування або заповіт не може вважатися обов’язком людини».

Саме етичні питання зумовили активну роботу в правовому полі: розробку правових та законодавчих актів, що регламентують діяльність, повязану з трансплантацією. З її розвитком виникає необхідність удосконалювати або деталізувати норми та процедури.

«Одним з таких документів є Стамбульська декларація, ратифікована 120 країнами світу, що стосується трансплантаційного туризму, питань торгівлі органами, в якій чітко визначені основні етичні та нормативно-правові принципи трансплантації.

На сьогодні існує два законодавчо регламентовані типи донорства: живе донорство та донорство посмертне.

Розглянемо живе донорство. В більшості країн світу, зокрема, Росії, Німеччині, Франції, на законодавчому рівні визначено, що орган для трансплантації може надавати лише близький родич. У деяких азійських країнах, в Нідерландах, Швеції, Польщі існує живе донорство на принципах милосердя, так зване емоційне донорство. В США діє система безкоштовної та анонімної донації органів.

В Україні (у частині живого донорства) законодавчо закріплена норма, що орган для пересадки може надавати лише близький родич. Головними принципами при живому донорстві є добровільна, невимушена згода, відсутність купівлі-продажу органу та мінімізація медичної та психологічної травми».

Подолати суспільну недовіру до трансплантології надзвичайно важко, а складність контролю за комерціалізацією живого донорства є однією з проблем, що перешкоджають впровадженню живого емоційного донорства в багатьох країнах світу.

«Саме тому 60% оперативних втручань трансплантологічного характеру у світі відбуваються з використанням посмертного донорства. Посмертне донорство базується на двох принципах: презумпція згоди і презумпція незгоди.

Презумпція згоди – це визнання споконвічного прагнення людини зробити добро, благочинні дії. Але існує право вето родичів померлого, якщо людина при житті не залишила згоди. Презумпція незгоди – це воля людини нікому нічого не давати. Презумпція незгоди діє завжди.

В Україні фактично закріплена презумпція незгоди. Є необхідність змінити її на презумпцію згоди. Саме на це і націлена нова редакція закону», – відзначила Міністр охорони здоров’я Раїса Богатирьова.

На закінчення зустрічі Міністр охорони здоров’я ще раз звернулася до медичної спільноти із закликом проводити всебічну роз’яснювальну роботу щодо важливості тарнсплантології та відповіла на питання аудиторії.

Олена Яковлєва