Микола Сергійович Бокаріус народився 6 березня 1869 р. в родині викладача чоловічої гімназії у м. Одесі. Після закінчення гімназії у 1890 р. вступив до медичного факультет Харківського університету, який закінчив у 1895 р. і був обраний на посаду позаштатного ординатора хірургічної клініки, якою керував професор В. Ф. Грубе, де займався патологоанатомічними і пато-гістологічними дослідженнями клінічного матеріалу. У 1897 р. Микола Сергійович обраний на посаду помічника прозектора кафедри судової медицини, якою керував професор Ф.А. Патенко. У 1901 р. став прозектором, у 1903 р. був прийнятий у число приват-доцентів, у 1902 р. успішно захистив докторську дисертацію «Кристаллы Флоранса, их химическая природа и судебно-медицинское значение». У 1910 р. його обрано на посаду завідувача кафедри, тоді ж отримав звання професора. На цій посаді він був до своєї смерті у 1931 р..
Педагогічна діяльність М.С. Бокаріуса визначалась невпинним прагненням до удосконалення учбового процесу, він ґрунтовно перебудував навчальний процес на кафедрі, внаслідок чого з пасивного слухача студенти стали активними і самостійними учасникоми педагогічного процесу. Це здійснювалось запровадженням самостійної роботи студентів, максимальною наочністю викладання, наближенням лекцій і занять до потреб практичної експертної діяльності. Вчений підготував і видав 14 посібників (методичних вказівок) до практичних занять із судової медицини. Лекції М.С. Бокаріус читав на високому науковому рівні. Знайомився з викладанням судової медицини на кафедрах вузів у Берліні, Лейпцигу, Відні. У педагогічній діяльності він керувався глибокою любов’ю та повагою до студентів, неодноразово підкреслював, що «…ми для студентів, а не студенти для нас».
Виконуючи велику педагогічну роботу та вважаючи себе у першу чергу педагогом, Микола Сергійович розумів, що викладацька робота може бути плодотворною тільки за умови сполучення її з науково-дослідною. Його особливу увагу приваблював розділ судової медицини — дослідження речових доказів.
У 1910 р. він видав посібник «Судебно-медицинские микроскопические и микрохимические исследования вещественных доказательств». Справі становлення і розвитку судово-медичної експертизи служили його капітальні підручники та монографії: «Краткий курс судебной медицины» (1911), «Судебная медицина в изложении для юристов» (1915), «Первоначальный наружный осмотр трупа при милицейском и розыскном дознании» (1935), «Наружный осмотр трупа на месте происшествия или обнаружения его» (1929), «Судебная медицина для медиков и юристов» (1930). Він виконав і опублікував 46 наукових робіт, був редактором журналів: «Архив криминологии и судебной медицины», «Питання криміналістики і науково-судової експертизи». Він був основоположником криміналістичного напрямку у судовій медицині.
Практична, експертна робота, виконана М.С. Бокаріусом, була величезною. Так, він провів до 5000 досліджень різноманітних речових доказів та понад 3000 розтинів трупів.
Особливе місце у його житті займала організаційно-адміністративна діяльність. У 1923 р. під його безпосереднім керівництвом у Харкові був створений інститут науково-судової експертизи.
Весь життєвий шлях Миколи Сергійовича – це почесний шлях вченого, практика і громадського діяча, шлях, що дав йому світове ім’я. Багато фундаментальних праць і експериментальних робіт з різних питань судової медицини та кримінальної техніки, величезна кількість досліджень речових доказів, його активна робота в громадських організаціях – це почесний актив його трудової діяльності. І недаремно у 1925 р. уряд України присвоїв йому почесне звання заслуженого професора, а у 1931 р. його ім’я було присвоєно Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз.
Помер М.С. Бокаріус 23 грудня 1931 р. у Харкові.
