Директор Харківського фармацевтичного інституту
1938-1939
Терентій Якович Калініченко народився 10 листопада 1904 р. на Харківщині. Закінчив Харківський університет. З 1936 по 1938 р. був директором Харківського фармацевтичного інституту.
У період директорства Т.Я. Калініченко інститут продовжував свій поступальний розвиток. У зв’язку зі зростанням обсягу наукових знань в галузі фармації і хімії виникла необхідність у поглибленні спеціалізації профільних базових кафедр. У 1938 р. з ініціативи Терентія Яковича була створена кафедра фармакогнозії, основним науковим напрямком якої стало хімічне дослідження ефірних і жирних олій рослин флори України, а також морфолого-анатомічне вивчення плодів рослин родини селерових.
Велася робота по створенню навчальної літератури. Так, у 1939 р. на кафедрі технології лікарських форм і галенових препаратів (зараз — кафедра аптечної технології ліків) професором С.Ф. Шубіним був підготовлений навчальний посібник для медичних училищ «Технологія лікарських форм. Елементарний курс».
У цей період на кафедрі судової хімії (зараз — кафедра токсикологічної хімії) проводилися дослідження з розробки судово-хімічного аналізу вісмуту. На кафедрі неорганічної хімії М.А. Ізмайлов і М.С. Шрайбер було розроблено метод тонкошарової хроматографії.
Т.Я. Калініченко – автор понад 70 наукових праць, присвячених проблемам діагностики і лікування безпліддя у жінок, застосуванню гормонів в акушерстві і гінекології, недоношуваності плоду. Запропонував застосовувати при продуванні труб і метросальпінографії антибіотики.
В інституті продовжувалося формування власного наукового потенціалу. У 1938 р. була захищена одна дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата фармацевтичних наук, а в 1939 р. — ще три дисертації.
На посаді директора Т.Я. Калініченко своєю завзятою, наполегливою працею зумів внести помітний внесок у розвиток і подальше становлення інституту. Вчений нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, трьома орденами “Знак Пошани” і медалями.
У 1938 р. – 1945 рр. Т.Я. Калініченко був наркомом охорони здоров’я, а потім – замісником наркома охорони здоров’я УРСР.
