Видатні психологи

АВЕРЛІЙ АВГУСТИН (354 – 320)

Філософ, впливовий проповідник, християнський богослов і політик. Засновник християнської філософії історії. У центрі вчення Августина знаходиться ідея про духовну активність особи, воля якої керує як тілесними, так і психічними процесами.

 АДЛЕР АЛЬФРЕД (1870-1937)

Австрійський психолог, психіатр і філософ, один з попередників неофрейдизму. Адлер першим увів термін «комплекс неповноцінності», створив концепцію індивідуальної теорії особи. Адлер стверджував, що розвиток особистості залежить від того, яким чином цей комплекс компенсуватиметься. Головні ключові принципи його теорії можна розділити на: 1) почуття неповноцінності і компенсація; 2) прагнення до переваги; 3) стиль життя; 4) соціальний інтерес; 5) творче «Я»; 6) порядок народження; 7) фікційний финалізм.

 АЙЗЕНК ГАНС ЮРГЕН (1916-1977)

Британський учений-психолог, один з лідерів біологічного напрямку в психології, творець факторної теорії особи. Айзенк виділив такі відомі властивості особи як «экстраверсия-інтроверсія». Він вважав, що інтелект значною мірою визначається спадковістю.

 БАЛЛ ГЕОРГІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ (нар. 1936 р.)

Вчений у галузі психології, член-кореспондент Академії педагогічних наук України (2003), доктор психологічних наук (1991), кандидат технічних наук (1964), професор (1993). Основний напрямок досліджень Георгія Балла – методологічні й теоретичні проблеми психології та суміжних із нею наук. Автор понад 370 наукових праць, з них 11 одноосібних і колективних монографій та 15 посібників. Член редколегій низки наукових журналів.

 БЕРН ЕРІК ЛЕННАРД (1910 – 1970)

Американський психолог і психіатр. Відомий як розробник загальної теорії і методу лікування нервових і психічних захворювань. Берн зосередив увагу на «трансакціях» (з англ. transaction – угода, угода), що лежать в основі міжособистісних стосунків.

БЕХТЄРЄВ ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ (1858 – 1927)

Видатний російський медик-психіатр, психолог, невропатолог, фізіолог, засновник рефлексології і патопсихологічного напряму в Росії, академік. Був членом редакційного комітету багатотомного «Traite international de psychologie pathologique» («Інтернаціональний трактат по патологічній психології») (Париж, 1908-1910).

 БЛОНСЬКИЙ ПАВЛО ПЕТРОВИЧ (1884 – 1941)

Філософ, педагог і психолог. Коло досліджуваних ним проблем було надзвичайно широким. Блонський сформулював генетичну (стадіальну) теорію пам’яті, згідно якої різні види пам’яті – моторна, афективна, образна і вербальна – описуються як етапи розвитку людини, його мови і мислення, зміни ним навколишної дійсності.

ВИГОТСЬКИЙ ЛЕВ СЕМЕНОВИЧ (1896-1934)

 Видатний вітчизняний психолог, засновник концепції розвитку вищих психічних функцій. Виготський досліджував проблему мовленнєвого мислення.

 ВЕБЕР ЕРНЕСТ ГЕНРІХ (1795 – 1878)

Німецький психофізіолог і анатом, один із засновників наукової психології, що вніс в неї ідею виміру. Роботи вченого започаткували психофізику і експериментальну психологію. Ернст Вебер досліджував залежність інтенсивності відчуття від інтенсивності зухвалих стимулів, визначив наявність закономірних співвідношень між силою дії зовнішніх фізичних подразників і суб’єктивними реакціями, що викликалися ними, – відчуттям. Роботи вченого започаткували психофізику і експериментальну психологію.

 ВЕРТГЕЙМЕР МАКС (1880 – 1943)

Один із засновників гештальтпсихологии. Виступав з критикою асоціативного напряму в психології, експериментально довівши, що свідомість будується з цілісних образів (гештальтів).

 ВУНД ВІЛЬГЕЛЬМ МАКСИМІЛІАН (1832-1920)

Німецький фізіолог і психолог, відомий як засновник експериментальної психології. Вундт вивчав складові частини людської свідомості. Вундт у 1879 році відкрив першу в світі психологічну лабораторію, в якій проходили дослідження феноменів свідомості. Цей рік вважається роком народження психології як науки.

ГАЛЬТОН ФРЕНСІС (1822-1911)

Англійський дослідник, психолог, антрополог і географ. Першим розробив на основі експериментальних і математичних методів вчення про існування індивідуально-психологічних відмінностей між людьми.

ГІППОКРАТ ( 460 р. до н. ери – 377 р. до н. ери)

Відомий старогрецький лікар. Гіппократу психологія зобов’язана появою вчення про темперамент людини.
– Переважання жовчі робить людину імпульсивною, «гарячою» – холериком.
– Переважання слизу робить людину спокійною і повільною – флегматиком.
– Переважання крові робить людину рухливою і веселою – сангвініком
– Переважання чорної жовчі робить людину сумною і боязливою – меланхоліком.
Згідно з його вченням, загальна поведінка людини залежить від співвідношення чотирьох соків (рідин), циркулюючих в організмі, – крові, жовчі, чорній жовчі і слизу (флегми, лімфа).

ДЖЕЙМС УІЛЬЯМ ( 1842-1910)

Американський філософ і психолог, один із засновників і провідний представник прагматизму і функціоналізму. Джеймс розглядав свідомість з точки зору його «функціональної» цінності для життя людини, як одне зі знарядь біологічного пристосування індивіда.

 ЗЕЛЬЦ ОТТО (1881-1944)

Німецький психолог, послідовник Вюрцбургскої школи. В експериментальних дослідженнях репродуктивного і продуктивного мислення розкрив детерміацію розумових процесів структурою вирішуваної задачі, представленої у вигляді особливого «проблемного комплексу» з елементом незавершеності. Трактування мислення як процесу відтворення цілісності структури проблемної ситуації вплинула на вивчення мислення в гештальтпсихології, а також на цілий ряд досліджень механізмів творчого мислення («Закони продуктивної і репродуктивної духовної діяльності»).

 ЗІНЧЕНКО ПЕТРО ІВАНОВИЧ (1903-1969)

Український психолог, представник харківської школи психології. Автор робіт зі психології пам’яті, що трактувалась ним з позиції діяльнісного підходу. На цій основі П. Зінченко досліджував проблеми мимовільного запам’ятовування, продемонструвавши залежність його ефективності від місця об’єктів, що запам’ятовуються в структурі діяльності (їхні зв’язки з мотивами та метою здійснення діяльності). Виступаючи проти абсолютизації розмежування мимовільної і довільної пам’яті, обгрунтував спільність їх функціональних механізмів («Мимовільне запам’ятовування»).

 КЕТЕЛ ДЖЕЙМС МАККІН (1860-1944)

Американський психолог, один з перших фахівців з експериментальної психології в США. Заснував теорію особистості, інтелекту, є послідовником мультиваріативних досліджень у психології. Автор 55 книг та 500 статей.

 КОСТЮК ГРИГОРІЙ СИЛОВИЧ (1899-1982)

Український психолог, директор науково-дослідного інституту психології УРСР в період 1945-1973 р.р. (нині Інститут психології ім. Г. С. Костюка НАПН України). Г. С. Костюк багато зробив для зміцнення зв’язків психології з соціальною практикою і з суміжними науками: педагогікою, фізіологією тощо.

 КУЕ ЕМІЛЬ (1857-1926)

Французький психолог і фармацевт, що розробив метод психотерапії і особистісного росту, заснований на самонавіюванні. Став відомим завдяки розвиненому ним методу довільного самонавіювання. Цей метод грунтується на постійному повторенні простих фраз. Регулярність занять є важливою умовою лікування. Усупереч поширеному переконанню, що сильна воля формує якнайшвидший шлях до здоров’я, Куе вважав, що рішення деяких проблем неможливе без зміни несвідомих думок. Куе підкреслював, що він не цілитель, а той, хто учить інших зціляти себе.

 ЛАКАН ЖАК МАРІ  ЕМІЛЬ (1901-1981)

Французький філософ і психолог. Одна з найвпливовіших осіб в історії, засновник лінгвістичного психоаналізу. Лакан вважав головним розуміти те, що відбувається в процесі аналізу інформації.

 ЛЕВІН КУРТ ЦАДЕК (1890-1947)

Німецький, а потім американський психолог, чиї ідеї зробили великий вплив на американську соціальну психологію і багато інших шкіл. Багато питань, якими він займався, стали основою для психологів – рівень домагань, групова динаміка, соціальна перцепція, ігрові ситуації, прагнення до успіху і уникнення невдач, теорія поля, тимчасова перспектива. У центрі психології Левіна стоїть концепція так званого «життєвого простору».

 ЛЕОНТЬЄВ ОЛЕКСІЙ МИКОЛАЙОВИЧ (1903-1979)

Російський психолог, що займався проблемами свідомості і діяльності. Розробив загальнопсихологічну концепцію діяльності, що є одним з впливових теоретичних напрямків в світовій психології. У кінці 1931 р. був прийнятий на роботу в Харкові, де завідував відділом в секторі психології Української психоневрологічної академії і кафедрою Харківського педагогічного інституту (з 1933 по 1938). Заснував в 1966 році факультет психології МГУ і керував ним 1960-70-і роки. У програмній книзі «Діяльність, свідомість, особа» (1975), він послідовно проводив тезу: «У сучасному світі психологія виконує ідеологічну функцію і служить класовим інтересам; не зважати на це неможливо». У 1976 році відкрив лабораторію психології сприйняття, яка діє і сьогодні.

 ЛОМБРОЗО ЧЕЗАРЕ (1835-1909)

Чезаре Ломброзо народився в Італії у місті Верона 6 листопада 1835 р. Ломброзо у 1862 р. було призначено професором психіатрії Павійського університету, а згодом—директором Клініки душевних захворювань у Пезаро. До цього часу він уже був досить популярним у науково-медичних колах. 1863 р. вийшла книга Ч. Ломброзо «Геніальність і божевілля». Основою для цієї праці стали спостереження вченого, проведені в психіатричній клініці в Чезаро. Він вивчав художні твори пацієнтів, визначав їхні основні теми. Ломброзо намагався визначити закономірності оцінювання творів мистецтва, за якими можна було б встановити, наскільки душев­но здорова людина. Він дійшов висновку, що артистичні здібності досить часто виявляються за певних форм божевілля. Для того, щоб знайти підтвердження своєї теорії, Ломброзо вивчав біографії багатьох відомих творчих людей.

У своїй праці Ломброзо виводить невропатичну теорію творчості, що протиставляє творчість і нормальність. Геній має підвищену чутливість, він сприймає багато з того, що не помічають звичайні люди. Але, за Ч. Ломброзо, такими самими вразливими є і люди, які страждають на психічні розлади. Певні події одну людину спонукають до великих відкриттів, а в іншої спричиняють неприродні реакції. Отже, невротизм і геніальність схожі.

 ЛОМОВ БОРИС ФЕДОРОВИЧ (1927-1989)

Радянський психолог , фахівець в галузі загальної, інженерної та педагогічної психології, а також психології пізнавальних процесів. Один з ініціаторів розробки інженерної психології в СРСР. Центральне місце в науковій діяльності Ломова займала проблема взаємодії людини з технічними пристроями.

 МАСЛОУ АБРАХАМ ХАРОЛЬД (1808-1970)

Американський психолог, засновник гуманістичної психології. Він розробив теорію потреби особи, яка знайшла широке застосування в психології і економіці. Ця теорія займає важливе місце в побудові теорій мотивації і поведінки особистості.

 МАКСИМЕНКО СЕРГІЙ ДМИТРОВИЧ (народився 15 грудня 1941 року.)

Доктор психологічних наук, професор, академік НАПН України, директор Інституту психології ім. Г. С. Костюка НАПН України, дійсний член Міжнародної Ради психологів (США), закордонний член Російської академії освіти (РАО), дійсний член Європейської академії природничих наук (ФРН, м. Ганновер). Автор 26 монографій, більш ніж 540 наукових праць, автор першого в Україні підручника «Психологія особистості» та підручників для вищої школи – «Загальна психологія» (українською – 4 перевидання, російською – 7 перевидань, та англійською мовами), «Експериментальна психологія», «Військова психологія», «Генетична психологія», «Медична психологія», «Патопсихологія» та ін. Відомий вчений у галузі загальної, генетичної, медичної, вікової та педагогічної психології. Формуючі та діагностичні методи, розроблені С.Д. Максименком, занесено до Європейського банку дослідницьких процедур в галузі лонгітюдних досліджень при Інституті Макса Планка (м. Мюнхен). Як член Міжнародної Ради психологів, С.Д. Максименко є координатором досліджень щодо розроблення та використання експериментальних методів у сфері навчання та розвитку особистості. На основі циклу теоретико-експериментальних робіт та генетико-моделюючого методу під керівництвом С.Д. Максименка створена наукова школа генетичної психології.

 МЯСИЩЕВ ВОЛОДИМИР МИКОЛАЙОВИЧ (1893-1973)

Радянський психолог і психотерапевт, дослідник проблем людських здібностей і стосунків. Був учнем В. М. Бехтерева і А. Ф. Лазурского. Розробив концепцію стосунків особи.

 ПАВЛОВ ІВАН ПЕТРОВИЧ (1949-1936)

Фізіолог, психолог, творець науки про вищу нервову діяльність і уявлень про процеси регуляції травлення; засновник найбільшої російської фізіологічної школи; лауреат Нобелівської премії в галузі медицини і фізіології 1904 роки «за роботу по фізіології травлення».

ПІАЖЕ ЖАН (1896-1980)

Швейцарський психолог і філософ, відомий роботами по вивченню психології дітей, творець теорії когнітивного розвитку і філософсько-психологічної школи генетичної психології.

 ТІМОТІ ЛІРІ (1920-1996)

Тімоті Лірі народився 22 жовтня 1920 р. у Спрингфілді, США. 1940 р. Т.Лірі вступив до університету Алабами, де вивчав психологію. Закінчивши університет, він одержав ступінь бакалавра й активно зайнявся науковою діяльністю. 1950 р. Лірі захистив докторську дисертацію. В 1956 р. вийшла його робота «Рівні вимірювання міжособистісиої поведінки». У цій книзі він заклав основи своєї теорії, на якій базувався створений ним знаменитий опитувальник. ХЛірі працював співробітником, а потім і керівником лабораторії психологічних досліджень в Окленді. Він був не лише дослідником, а й практиком: у праці «Прогноз міжособистісиої поведінки в психотерапевтичних групах» він запропонував нові методи групової терапії, розробив теорію комунікативних ігор. Основною причиною успішної взаємодії особистості з оточенням Т. Лірі вважав самоактуалізацію та особистісне зростання. Ці ідеї перегукувалися з теоріями Маслоу і Роджерса, опублікованими в той час, однак були незаслужено зігноровані.

 НЬЮКОМ ТЕОДОР (1903-1984)

Ньюком Теодор в американській науці відомий як один із засновників соціальної психології. Він був досить талановитим дослідником мотивації, навчання, сприймання з точки зору їх зумовленості соціальними чинниками.

 ФРОММ ЕРІХ (1900-1980)

Еріх Фромм, спираючись на ідеї психоаналізу, прагнув вирішити основні протиріччя людського існування – між егоїзмом і альтруїзмом, волею і буттям. А шляхи виходу з кризи цивілізації бачив у створенні «здорового суспільства», заснованого на принципах гуманістичної етики, серед яких любов, а також відновленні гармонії між індивідом і природою, особистістю й суспільством.

 ЮНГ КАРЛ ГУСТАВ (1875-1961)

Психологія стала для Юнга наукою наук – саме вона, на його думку, має дати сучасній людині цілісне уявлення, світогляд. Упродовж кількох років Юнг брав участь у спіритичних сеансах, ознайомився з літературою з астрології та інших «таємничих» наук.

image_pdfimage_print