Михайло Миколайович Соловйов народився 29 травня 1886 р. в м. Єлець Орловської губернії. Після закінчення гімназії поступив до Московського університету на медичний факультет, який закінчив з червоним дипломом і одержав звання лікаря повіту.
В 1914 р. М.М. Соловйов пройшов спеціалізацію по мікробіології на курсах, які були організовані Бактеріологічним інститутом Харківського медичного суспільства. З 1917 р. М.М. Соловйов працював в м. Одесі, спочатку на посаді завідуючого хіміко-бактеріологічної і санітарно-гігієнічної лабораторії військового госпіталю, потім головним епідеміологом міста, з 1920 по 1925 р. – в Одеському медичному інституті, пройшовши шлях від старшого асистента до приват-доцента кафедри епідеміології.
Під час інтервенції і громадянської війни М.М. Соловйов працював лікарем-епідеміологом Червоної Армії, там він познайомився з видатним українським вченим мікробіологом і епідеміологом Д.К. Заболотним, брав участь в ліквідації крупних епідемій холери, висипного і поворотного тифу
В 1925 р. М.М. Соловйов переїхав до м. Харкова, де почилася його плідна науково-педагогічна діяльність, пов’язана з чотирма інститутами міста: Українським санітарно-бактеріологічним інститутом ним. І.І.Мечникова, Українським інститутом удосконалення лікарів, медичним і фармацевтичним інститутами. Паралельно М.М.Соловйов очолював організацію протиепідемічної служби в Україні.
До числа найважливіших досягнень М.М. Соловйова відносяться розробка питань теорії епідеміології, встановлення ролі соціальних чинників в розвитку епідемій і формуванні штучного імунітету, розкриття механізмів розповсюдження кишкових інфекцій, дифтерії, корі, скарлатини та інших інфекцій, епідеміологічної концепції боротьби з холерою.
В період керівництва М.М. Соловйовим кафедри мікробіології в Харківському фармацевтичному інституті (1932 р.), пріоритетним напрямом діяльності кафедри стала розробка високоефективних дезінфектантів, антисептиків і інших протимікробних засобів. Фундаментальні наукові досягнення співробітників кафедри під його керівництвом були ефективно впроваджені в практичну епідеміологію. На кафедрі мікробіології фармацевтичного інституту і суміжних кафедрах, які він очолював (кафедри епідеміології в Інституті удосконаленні лікарів і медичному інституті), проходили підготовку і підвищували кваліфікацію лікарі-мікробіологи і епідеміологи з України та з інших республік Радянського Союзу.
В 1933 р. виданий перший в Україні підручник «Загальна епідеміологія і профілактика заразливих хвороб» під редакцією М.М.Соловйова, в 1935 р. – перша в медичній літературі монографія «Харчові інфекції та інтоксикації». В 1933 р. М.М. Соловйову було присуджено вчене звання професора, а в 1936 р. – вчений ступінь доктора медичних наук.
В 1945 р. М.М. Соловйов був обраний дійсним членом Академії медичних наук СРСР, в 1946 р. йому присуджено почесне звання заслуженого діяча науки УРСР. За активну роботу під час Великої вітчизняній війні М.М. Соловйову була присуджена премія Раднаркому РСФСР, він був нагороджений декількома медалями і численним грамотами, а в 1953 р. вчений був удостоєний вищої урядової нагороди – ордена Леніна.
М.М. Соловйов – автор більше 100 наукових робіт, підготував більше 50 кандидатів і 10 докторів наук, в числі перших був вибраний дійсним членом АМН СРСР. Протягом багатьох років брав активну участь в роботі численних суспільств, вчених нарад, був членом редакційної колегії, а потім редакційної ради журналу «Мікробіологія, епідеміологія і імунологія», великої медичної енциклопедії, республіканських журналів «Профілактична медицина» і «Лікарська справа», редактором багатьох наукових збірок.
Все життя і діяльність М.М. Соловйова можуть служити прикладом безкорисного служіння нашому народу.
Помер Михайло Миколайович Соловйов 28 березня 1980 р. на 94 році життя.
