Людвіг Йосипович Ванноті народився у 1771 р. в Німеччині в місті Фрейбурзі, навчався у Оренбурзькому університеті, де й отримав ступінь доктора медицини в 1798 р. Після декількох років практичної роботи Л. Й. Ванноті 25 березня 1805 р. було затверджено прозектором і ад’юнктом кафедри анатомії, фізіології та судової медицини Харківського університету. До Харкова він прибув 29 травня того ж року, але кафедра як така ще не існувала, хоча університет в цілому вже розпочав свою діяльність.
У важких умовах перших років існування медичного факультету Л.Й. Ванноті проявив велику енергію та винахідливість для організації дорученої йому медичним факультетом кафедри. Маленький, непристосований для занять будиночок садівника університетського ботанічного саду був переобладнаний, і в ньому тимчасово розмістився анатомічний театр і кабінет, відкритий в 1806 р.. Це дозволило, як свідчать О. Рославський-Петровський, Д. І. Багалій, М. О. Попов, з червня 1806 р. медичному факультетові призначити в наступному, 1807 р., академічному році викладання курсу анатомії. Лекції повинен був читати Л. Й. Ванноті латинською мовою.
З 1805 по 1807 рр. Л.Й.Ванноті було доручено читати антропологію та енциклопедію медицини для студентів Харківського колегіуму. В цей же час як прозектор він виготовляв анатомічні препарати для музею, піклувався про придбання необхідних інструментів, а також дістав дозвіл на доставляння трупів самовбивць до анатомічного театру.
У 1806 р. медичний факультет розпочав свої засідання, і Ванноті з цього часу до 1813 р., без перерви, був секретарем цього факультету. До р., коли у Харків приїхав професор І.Д. Книгін, Ванноті за призначенням факультету викладав анатомію 4 години на тиждень по керівництву Пленка, фізіологію, судову медицину та судову поліцію.
В 1810 р. Ванноті отримав кафедру фармакології, рецептури та історії медицини. В 1811 р. його було призначено екстраординарним, а в 1812 р. — ординарним професором медичного речовинослів’я та інших прилеглих до цієї наук.
Йому належить актова промова «Unber die muthmassliche Heiibarkeit fast alles Ksrankheitcn» – про вірогідну виліковність майже всіх хвороб. Наприкінці промови автор наводить слова Парацельса: «Если ты любишь своего ближнего, то не говори ему — тебе невозможно помочь, но скажи — я не умею тебе помочь», В цьому основна думка промови: з одного боку, автор доводить об’єктивні дані щодо можливості вилікувати більшість хвороб, а з другого — намагається вплинути на почуття своїх слухачів і викликати у них бадьорість духу та віру у могутність науки, що лікує.
Л. Й. Ванноті помер у Харкові після довгої хвороби 1 лютого 1819 р. у віці 48 років.
Як свідчить професор Д. І. Багалій, це був «профессор, не выделявшийся из общего уровня своей среды в научном отношении, но преданный своей науке, добросовестно относившийся к своим преподавательским обязанностям, а главное – безупречно честный человек с добрым сердцем и деликатным характером. Он принадлежал к тем немногим профессорам-иностранцам, которые усвоили себе русскую речь и вошли в интересы русской общественной жизни. Все, по-видимому, и любили этого кроткого, мягкого, больного человека — его товарищи и чуткая к добру молодёжь».